Михайло Юрків

Михайло Юрків«Людина, яка поважає себе, має знати не
тільки історію своєї нації в цілому, а й історію
тих маленьких фрагментів, з яких складається
велика розповідь про свій народ…»
(«Стрийська Бастілія», М. Мандрик)

Ці слова з твору Михайла Мандрика про стрийську тюрму, яка з 1939 по 1941 рік була в’язницею НКВС, недаремно взяті за епіграф. Її мури й ґрати – це те, що бачив в останні години, а може і хвилини, свого недовгого життя герой нашої розповіді. Герой з великої літери: добитись певного положення і залишитись справжнім українцем в умовах довоєнної Польщі було неабияким героїзмом.

У 20-30 роках XX століття Польща повністю контролювала українські території, які в той час входили до її складу. Дискримінація українського населення поширювалася на всі сфери життя. У місцеві органи самоврядування обиралися лише поляки, польська мова витісняла українську, закривалися українські школи, на роботу брали лише поляків, що спричиняло масове безробіття українського населення. Така політика призвела до того, що у 30-х роках 70 відсотків українського населення були неписьменні або малописьменні. Національні утиски доповнювались соціально-економічним гнобленням.

Галичани досить часто, щоб вивчитись чи зайняти якусь кращу посаду, свої українські імена і прізвища змінювали на польські, а, траплялось, приймали римо-католицьку віру й ставали за документами поляками.

Однак були й такі, хто чинив опір дискримінаційній політиці польської влади. Свідомі українці протистояли іноземному впливу, формуючи мережі українських кооперативів, утворенням кредитних спілок, сільських споживчих і торгових товариств, молочних кооперативів. З метою підняття культурно-освітнього рівня населення створювалось багато культурно-просвітницьких українських організацій, серед яких велике місце належить товариству «Просвіта» та його дочірнім організаціям.

Саме в такий час у 1930 році до повітового містечка Жидачів (тепер районний центр Львівської області) прибув доктор адвокат Михайло Петрович Юрків, який у цьому ж році був обраний головою повітової філії «Просвіта», головою наглядової ради «Маслосоюз» та належав до всіх українських організацій з «Церковним Братством» включно.
Михайло Юрків, син Петра, народився 16 жовтня 1887 року в с. Дібринів Рогатинського повіту в сім’ї війта, заможного селянина Петра Юркова (1862-1902рр.) та Марії Юрків з роду Мельник (1868-1906рр.). Сім’я виховувала семеро дітей. Михайло був найстаршим. Коли він успішно закінчив сільську школу, батьки вирішили дати найстаршому синові добру освіту. Михайло навчався в українській академічній гімназії у Львові, а після її закінчення 3 червня 1909р. вступив у Львівський університет на юридичний факультет.

Під час Першої світової війни Михайло Юрків служив у австрійській армії, а згодом в Українській Галицькій Армії у чині сотника. Належав до супроводу генерала – четаря Мирона Тарнавського, а після передачі Галичини полякам був інтернований в Тухолі – таборі для військовополонених на півночі Польщі. Супроводжував генерала М.Тарнавського в полон як його ад’ютант.

Після звільнення почав адвокатську практику. З 9 травня 1918р. до 8 листопада 1918р. проходив уставову судову практику кандидата адвокатури. З 24 листопада 1921р. до 1 вересня 1922 року – практику як кандидат адвокатури в канцелярії адвоката крайового в Рогатині доктора Семена Гладкого, яку пройшов з «дуже добрим успіхом» (характеристика адвоката).

Посвідчення про проходження практики у адвоката Семена Гладкого, яку Михайло Юрків пройшов з «дуже добрим успіхом»
Посвідчення про проходження практики у адвоката Семена Гладкого, яку Михайло Юрків пройшов з «дуже добрим успіхом»

5 травня 1923 року одержав Свідоцтво приналежності, де засвідчується факт закінчення факультету права Михайлом Юрковим.

Свідоцтва державного екзамену і приналежності про закінчення факультету права М. Юрковим, 1923р.
Свідоцтва державного екзамену і приналежності про закінчення факультету права М. Юрковим, 1923р.

У 1922 році у с. Ляшки Горішні-Долішні біля Ходорова молодий правник одружився з Ганною. Вона була дочкою українського греко-католицького священика пароха отця Володимира Андрухова.

7 грудня 1923 року у Михайла та Ганни народилася донечка, яку в сподіванні на її добру долю назвали Надією.

Дочка Надія, 1930 рік
Дочка Надія, 1930 рік

У 1923-24рр. Михайло Юрків продовжував свою професійну освіту. Зокрема, проходив судову практику в повітових судах та окружному суді м. Львова, про що 11 червня 1924 р. одержав Посвідчення Апеляційного Суду у Львові. 3 липня 1924 р. здав перший екзамен з метою одержання ступеня доктора права – «з права цивільного і карного, практики судової, цивільної та карної, а також права торгового та вексельного», та був визнаний «za zdolnego» (здібного).

З 15 серпня 1924р. по 1 березня 1925 року проходив практику, як кандидат адвокатури у адвоката і обер-офіцера в Ходорові доктора Германа Маргуліса, і закінчив її з добрим результатом. А 2 березня 1925 року почав роботу в канцелярії доктора адвоката Корнила Трояна (посла до польського сейму).

24 жовтня 1925р. з метою одержання ступеня доктора, Михайло Юрків здав другий екзамен – «з права римського, костельного, польського та західноєвропейського», і був визнаний «jednoglosnie za zdolnego» (одноголосно за здібного) з відзначенням особливих знань з історії права польського та права західноєвропейського.

28 лютого 1927 р. здав третій екзамен з метою одержання ступеня доктора права – «з економії політичної, з права державного загального та польського, науки адміністрації та польського права адміністративного» з оцінкою – визнаний «jednoglosnie za uzdolnionego»(одноголосно признаний здібним). А 29 липня 1927 р. одержав ступінь доктора права та Диплом доктора права.

До 2 липня 1930 року працював в канцелярії адвоката доктора Артура Редіша у Ходорові. За деякий час доктор оцінив його здобутки у всіх галузях адвокатської практики (за заключенням А.Редіша).

У 1930 р. д-р М. Юрків звертається до президії Апеляційного Суду у Львові про допуск до адвокатського (апеляційного) іспиту на місяць червень українською мовою, на що одержав відповідь, що це прохання відхиляється як таке, що внесене на невластивій мові.

В 1930 р. д-р М. Юрків відкрив адвокатську канцелярію в м. Жидачеві, куди з сімейством переїхав з Ходорова. Доктор М.Юрків з сім’єю та овдовілою тещею Емілією Андрухів, замешкав на другому поверсі Народного дому у помешканні, наданому українською громадою міста.

Син Богдан, 1934р.
Син Богдан, 1934р.

25 вересня 1931 року в сім’ї д-ра Юркова народився молодший син Богдан.

У Жидачеві д-р М.Юрків, будучи великим патріотом України, запальний за вдачею, та з непересічними задатками організаторських здібностей, розгорнув активну громадську діяльність. За роки головування д-ра М.Юркова Жидачівська філія «Просвіти» значно активізувала свою роботу та добилася високих результатів у своїй діяльності. У кожному селі повіту були утворені і діяли осередки «Просвіти». Жидачівській філії були підпорядковані читальні у 21 селі повіту.

З 1936-1939рр. кількість членів «Просвіти» зросла втричі. При філії організовувались навчання бібліотекарів, режисерів драмгуртків, диригентів хорів, керівників гуртків самоосвіти. Діяло багато дочірніх організацій «Просвіти»: «Маслосоюз» (Голова наглядової ради – д-р Михайло Юрків); Ремісниче товариство «Зоря»; «Сільський господар» (Керівником філії був о. катехит виділових шкіл Жидачева Михайло Хавлюк); «Союз українок», заснований ще у 1927 році. З 1933р. по 1935р. головою повітової філії «Союзу Українок» була Ганна Юрків, дружина д-ра пана Юркова. При повітовій філії «Союзу Українок» існували курси крою та шиття і курси куховарства. Членкині опікувалися сиротами та збирали кошти на їх утримання.

 

Д-р М. Юрків з родиною та гостями, 1937р.
Д-р М. Юрків з родиною та гостями, 1937р.
Учениці курсів крою і шиття при повітовій філії «Союзу Українок». По центру сидять д-р М. Юрків і голова повітової філії «Союзу Українок» п. Люба Політило, 1936р.
Учениці курсів крою і шиття при повітовій філії «Союзу Українок». По центру сидять д-р М. Юрків і голова повітової філії «Союзу Українок» п. Люба Політило, 1936р.

Під патронатом «Просвіти» функціонували товариство «Рідна школа» (Головою філії був о. катехит Михайло Хавлюк); «Церковне братство» (Голова братства – о.декан Михайло Раковський, одночасно був головою читальні в Жидачеві); дитячий садок (захоронка); спортивне товариство «Сокіл», яке згодом було перейменоване у «Хортицю»; аматорський гурток; великий хор, яким керував п. Володимир Серафин, який одержав вищу економічну освіту у Відні; курси бібліотекознавства; товариство «Відродження», яке пропагувало тверезий спосіб життя. Слід відзначити, що всі українські імпрези відбувалися без вживання алкогольних напоїв. Крім всіх цих організацій, підпільно існувало товариство українських націоналістів. Усі легальні організації займали приміщення в Народному домі.

Щомісяця на запрошення «Просвіти» до Жидачева приїздили українські театри: «Заграва», театр Тобілевича , театр «Промінь», театр Яреми Стадника, хор Котка та інші. Жидачівська філія «Просвіти» організовувала концерти, вистави аматорських гуртків, народні свята: свято «Просвіти», свято «Сільського господаря», «Свято книжки», «Свято св. Миколая», «Свято Маланки», фестини, вечорниці та ін..

Інтелігенція Жидачева, організована товариством щонеділі виїжджала в села повіту з лекціями на різноманітні теми. У найменш активні сільські організації «Просвіти» д-р М.Юрків виїздив особисто, і силою свого авторитету, таланту, ораторських здібностей переконував людей працювати активніше. Коли йшлося про питання загрози втрати України, пан Юрків міг бути різким, хоч насправді був дуже вихованою, культурною і толерантною людиною.

У Жидачеві мав велику пошану серед громади. Для приємного спілкування і політичних та культурних дебатів у домі доктора по обіді збиралася українська інтелігенція й активна молодь. Тут часто бували видатні митці, які гастролювали в Жидачеві. Бажаними гостями були відомі актори українських театрів. Зокрема директор театру ім. Тобілевича Йосип Стадник з дружиною Софією, ведучою актрисою театру; артист Степовий; артист Рубчак та багато-багато інших видатних діячів української культури, мистецтва та політичних діячів Галичини. У домі д-ра Михайла Юркова панував дух національної гордості і глибокої жертовної любові до України та її обездоленого народу. Відомо, що д-р Юрків як юрист займався безкоштовним захистом політв’язнів.

«Д-р Юрків був імпозантною постаттю у фізичному і духовому аспекті, як юрист, він обороняв українство перед шиканами єхидної польської влади. Його поважали не лише українці Жидачева, але і у повіті. Як голова філії «Просвіти», він завжди був у контакті з активними українцями цілої округи. Запальної вдачі, він вибухав гнівом, коли при столі зайшла мова про роздори між українцями. На його думку, ті роздори призвели до нашої невдачі у 1920-тих роках. Як учасник тих подій, він міг говорити, «аж поки пекло не покриється льодом» ( Мемуарний твір «Проти течії», Б.О.Мельник).

Очолюване д-ром М.Юрковим товариство «Просвіта» вело потужну роботу, спрямовану на пробудження національної свідомості, піднесення освітнього рівня усього українського населення Жидачівщини. 30.08.1936 року Жидачівська філія «Просвіти» дуже урочисто відзначила свій 30-літній ювілей.

…21 вересня 1939 року у Жидачів вступили війська червоної армії. Окупаційний режим заборонив діяльність усіх українських повітових товариств. 27 вересня 1939 року д-ра М.Юркова арештували, звинувативши його в приналежності до УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання — найбільша українська політична партія в Галичині й у Польщі) та як поліцейського донощика.

«27.09.1939 рік – Чесного Хреста. Нашого тата викликав командир, і тато не повернувся. Арештований! Громада міста прямо з церкви після Служби Божої ходила до командира просити за д-ра М.Юркова. Командир їх відправив зі словами: «За кого просите?! За врага народа!!!» — записала у своєму щоденнику дочка д-ра Юркова Надія.

19.03.1940р. д-ра М. Юркова вивезли до Стрия. Подальша його доля невідома і донині. Очевидно, у стрийській тюрмі його закатували «визволителі», як і багато інших невинних жертв радянського терору.

18 грудня 1939 року сім’я Юркових була насильно виселена з помешкання у Народному домі, а 13 квітня 1940 р. всю сім’ю (дружину Ганну, дочку Надію та сина Богдана) у товарному поїзді вивезли у Казахстан.

Трагічно закінчилась доля патріота України, який поклав всі свої сили, таланти, вміння, енергію на вівтар служіння Україні та її народу.

За рік виповниться 130 років від дня народження цієї непересічної людини, котра як і всі українці, що віддали життя за нашу Батьківщину, заслуговує нашої пам’яті і молитви.

Автор: Ірина Коханевич

Comments are closed.