Магдебурзьке право – це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей.
Магдебурзьке право надавалося передусім – іноземцям – полякам і німцям, котрі підсилювали соціальний гніт національно-релігійним. Були міста (наприклад Львів, Кам’янець - Подільский), в яких існувало по три міських общини (польська, українська, вірменська) і кожна зі своїм самоуправлінням. Необхідність для українського міського населення відстоювати свої соціально-економічні та національно-релігійні інтереси привела до активізації політичної боротьби і виникнення братств. В XIV – XVI ст. магдебурзьке право розповсюджувалось на всій Правобережній і частині Лівобережної України. Воно було знаряддям католизації та ополячення українців. Міста використовували форму магдебурзького права, а не його зміст, в них мало що було з німецького права, регламентувалось тільки система органів самоврядування. Але Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку України.